Вісім місяців. Саме стільки Херсон перебував в окупації. Це єдиний обласний центр України, який вдалося захопити армії рф на початку повномасштабного вторгнення. День визволення Херсону, 11 листопада, став важливою датою для кожного українця. Минув рік… Група компаній RDS однією із перших розпочала відновлювально-будівельні роботи на деокупованій території. І про те, як під час війни відбудовувати Херсонщину знають лише ті, хто її відбудовує. До річниці визволення Херсону — розмова із начальником Херсонської дільниці групи компаній RDS Ігорем Петрочуком.
Ігоре, ви одні з перших почали відновлювати дороги на Херсонщині. Що побачили там після деокупації?
Перше, що я побачив, коли заїхали в Херсонську область, це підірвані мости і розбиті дороги, згоріла військова техніка та населені пункти без води, світла, будь-яких комунікацій… А ще, звісно, ми побачили наших людей, які були нескінченно раді, що їх нарешті звільнили. І це, мабуть, була найщиріша радість, яку я взагалі бачив у житті.
З чого починали роботи на деокупованих територіях? Як були обрані пріоритети: які дороги робити негайно?
У пріоритеті були евакуаційні шляхи. В першу чергу, ми почали робити мости через водні перепони, потім – інші мости, які треба було обʼїжджати та робити гак в 60 та більше кілометрів по бездоріжжю, по польовим дорогам. Наші військові майже щодня приїздили до нас та просили: «Хлопці, скоріше будуйте дамби, бо ми не довозимо трьохсотих по цим дорогам». Ми відчували цей тягар відповідальності на собі, тому робили все на максимальної швидкості. І нам це вдалося, незважаючи на те, що працювати приходилось під обстрілами. Але головне — результат.
Як взагалі працювати під обстрілами? Страшно? Є якісь правила роботи в таких умовах?
Працювати під обстрілами доводилось доволі часто. Але всі наші співробітники, дякувати Богу та ЗСУ, живі та здорові. Команда, яка починала робити дороги на деокупованій Херсонщині, досі працює там. Ніхто не злякався та не перевівся в інший регіон. Я вважаю, що вони взагалі себе вже не бачать в інших областях. Проте, це величезна відповідальність та величезна моральна напруга: постійно дивитися на небо, щоб нічого до нас не летіло, дивитися на землю, щоб не було мін, прислухатись до всього… Дякувати нашим захисникам, які були завжди поруч, пліч о пліч. Закривали за можливістю небо та попереджали, якщо щось летіло в наш бік, або якщо починався обстріл. Це підтримує та надихає робити більше і більше. Внутрішні правила, це, безумовно, техніка безпеки в зоні бойових дій та на територіях, де відбувались бойові дії. Це завжди дивитися собі під ноги, нічого зайвого не чіпати, не виходити за розміновану зону, огороджену прапорцями. Навіть в тих місцях, де відбулось розмінування, завжди бути уважними та дивитися собі під ноги. І постійно тримати вухо гостро!
А як діяти на замінованих територіях?
Навіть на розмінованих територіях було багато неприємних знахідок. Які вказували на те, що янгол-охоронець був завжди поруч з нашими людьми, або що хтось дуже сильний нас охороняє. Сьогодні багато суперечок, чи на часі робити відновлення, коли може прилетіти.
Так, на часі?
Безперечно.
Для кого/для чого робити дороги під час війни? Й чому саме зараз?
На подібні питання я відповідаю просто: приїжджайте та подивіться! Дороги потрібні саме тут і саме зараз. Тому що це — артерії, по яким іде техніка, по яким евакуюють людей, поранених, везуть гуманітарну допомогу. Памʼятаєте, як після підриву Каховської ГЕС евакуювали людей? Там рахунок йшов на години, коли прибувала вода. А якщо йдеться про поранених — навіть на хвилини. Коли розстріляна дорога займала годину-півтори, а зараз по відремонтованим шляхом — 30 хвилин. Це вкрай важливо.
Ви розповідали, як вас та військових зустрічали місцеві. А як вони відносяться до ремонту доріг?
Майже кожен третій місцевий постраждав від обстрілів, був поранений або отримав якісь травми. І люди розуміють, що дістатися до лікарні — це знову дороги. Тому що розбитими дорогами їхати до медзакладу втричі довше та важче. Розуміють, що дороги — це доставка продуктів. Мало хто був згоден доставляти продукти на деокуповані території розбитими дорогами. Та багато іншого. І місцеві це розуміють, як ніхто інший. Тому відносяться з розумінням та повагою до дорожників.
А як із будівництвом мостів?
У перші дні ми ремонтували мости, які було підірвано ще на початку війни. Це три мости, замість яких ми будувати дамби. Спочатку відсипали бутовий камінь, влаштовували водопропускні труби, тому що хотіли встановити збірний міст. Але коли привезли конструкції мосту, за півгодини до їх монтажу було три прильоти. Наше керівництво прийняло рішення, що будувати мости недоцільно. Це до першого прильоту. А потім знов будувати. Тому вирішили насипати дамби з буту, які дуже добре себе зарекомендували. Наприклад, після підриву ГЕС, наші дамби витримали напір води, розмиви та інше навантаження. Жодного разу не підвели.
Знаємо про допомогу одній родині з житлом. Розкажіть про цей випадок. Чи будуть ще такі приклади?
Я вважаю, що не треба цим хизуватись. Допомогли — й добре. Не ми перші, не ми останні. Радий, що працюю з людьми, які розуміють, що допомагати – сьогодні найбільша необхідність. Будуть такі приклади? На жаль… Херсонщина постраждала від повномасштабного вторгнення. Ми постійно допомагаємо місцевим жителям, зважаючи на їхні звернення. Зараз кожен із нас трохи більше, аніж просто дорожник або ж наша професія набула нових значень і рамок.
Якими проєктами в регіоні пишаєтесь? А що турбує?
Ми працювали на Херсонщині ще за півтора року до повномасштабного вторгнення. Один з таких обʼєктів — траса Т-04-03 — ми зробили 60 км цієї дороги ще до війни. І коли звільнили цю територію на правому березі, я побачив, які навантаження вона витримала: гусенична техніка, прильоти, і все таке інше… і покриття витримало! Я дуже задоволений якістю цієї дороги і тим, що зараз нею можна їхати з нормальною швидкістю без перешкод. А турбує звільнення Лівобережжя. Тому що розуміємо, скільки там чекає роботи: мости, дороги, допомога місцевим жителям, допомога волонтерам в евакуації. Ми у всьому цьому братимемо участь обовʼязково!
Що потрібно встигнути до зими? Які цілі прагнете досягти?
У цілому ми вже готові до зимового періоду. Підготували техніку, закупили піщано-сольову суміш. Тобто до опадів, снігу, ожеледиці ми заздалегідь готові. Єдине, що залишилось — заасфальтувати одну розпочату ділянку дороги, де роботи призупинено в звʼязку з обстрілами. Але сподіваємось, що наші військові до кінця року відженуть ворога якомога далі і ми зможемо завершити цю справу. Щоб в новий рік входити з новими проєктами, без боргів.
Про що мрієте?
Як кожен українець – про завершення війни. Щоб перестали гинути наші люди. Бо це найстрашніше. Все відновимо, відбудуємо, але людей не повернути…
А що зробите після перемоги?
Хотів би взяти відпуску хоча б на днів десять. Але це самообман. Відпочивати не буде часу. Треба буде відновлювати рух дорогами, мостами, особливо на лівому березі. У нас там залишилась виробнича база, два заводи, багато техніки, яку розікрали вороги та їх посібники. Нещодавно побачили в соцмережах, що дорожники Нової Каховки роблять якусь зупинку. Уявляєте, вони працюють на нашій техніці? Та навіть не погребували нашими жилетами з надписом RDS, які було вкрадено також на нашому складі. Мені важко дивитися такі “новини”. Так що після перемоги будемо працювати. Багато працювати. Щоб якомога швидше відновити улюблений регіон та зробити свій внесок в загальне відновлення України. Жодних банальностей.
Від редакції: Коли ми пишемо “працюємо на Херсонщині”, то варто розуміти, що на слові “працюємо” тримається більше, аніж просто професіоналізм. Є те, що лишилося за лаштунками цього інтерв’ю. І з певних причин наш співрозмовник не акцентує на цьому увагу. Ми поважаємо таку позицію, проте, на авторських правах, хотіли б звернути увагу на те, що понад місяць наші колеги RDS із херсонського напрямку перебували в окупації. Понад місяць у невідомості, але небайдужості. І що після цього? Команда Херсонської дільниці на чолі із своїм керівником знову повернулися в уже свій другий рідний регіон, аби розпочати його відбудову. Оце і є RDS-люди) Спасибі Вам!
