Розмова із директором групи дорожньо-будівельних компаній RDS Костянтином Георгійовичем Кіосе
Від авторки: якщо бути відвертою, то це перша наша змістовна розмова з Костянтином Георгійовичем і лише третя зустріч (бо дві попередні тривали по кілька хвилин). Ідея спілкуватися поза офісною метушнею прийшла сама собою. І вона очевидна. “Виділите мені завтра годинку?” – питаю у шефа. “Добре, – виважено погоджується директор, – десь о 7:20 заберу тебе по дорозі, поїдемо”. Я ж, розуміючи зайнятість керівника, була готова радше до відмови, але ж (не буду лукавити), що така швидка згода змушує полюбити свою роботу ще трохи сильніше. І, можливо, когось лякають ранішні зустрічі і тим паче підйоми, але я, маючи вже чималий щоденний досвід спілкування у телефонному режимі із начальниками дільниць, виконавцями робіт (вам, до речі, привіт, хлопці!), знаю: дорожники прокидаються ну ду-у-уже рано. Тому 7:20 – це взагалі-то як пізній джек-пот, повірте.
“Робимо, робимо…”, – упевнено віддає команду Костянтин Георгійович у слухавку. Зранку завжди купа справ і всі вони потребують негайного вирішення. Я зі своїми питаннями встигаю між постійними дзвінками звідусіль, бо не хочу, щоб це інтерв’ю вийшло стандартним. Між іншим, оце “робимо, робимо…” – єдині два слова, які прозвучали українською мовою. За весь час спілкування із Костянтином Георгійовичем я чула різні мови (болгарську точно, інші – не можу виокремити), тому повертаюся до своїх редакторських навичок і беруся далі перекладати слова свого шановного співрозмовника саме українською.
– Костянтине Георгійовичу, я так розумію кожен день у вас починається однаково – із дзвінків?
– І ночі так само. Є об’єкти, де робота триває постійно… цілодобово.
– Це пов’язано із воєнним часом?
– У тому числі. Ми завжди працюємо в якихось рамках: замовники, терміни… Це нормально. А війна внесла свої корективи.
– Якщо згадати перші години повномасштабного вторгнення, про що ви думали?
– І про людей. І про работу. І про те, скільки втрачено. Про людей – особливо. Ніхто не припиняв працювати, навпаки – всі розуміли, що саме зараз ми повинні зосередитися на роботі і працювати так, як того вимагає час.
– Тоді й почали будувати мости?
– Так, після повномасштабного вторгнення стало очевидно: дороги – це важливо, але відновлення мостового сполучення – треба вже і зараз! Так ми опанували і мостобудівельну справу.
20 серпня 2023 року Костянтину Георгійовичу Кіосе виповнюється 72 роки. З них 54 роки він присвятив дорожній справі. Це ж ціле життя! Ось уже понад півстоліття Костянтин Георгійович – в улюбленій професіїі. Пам’ятає свій перший проєкт в Криму, свою першу роботу навіть до найменших подробиць… Кожен об’єкт не схожий на попередній: як найкращий наставник – чогось навчає, бо тільки так виточується та сама майстерність і професіоналізм. Це безцінний досвід, яким Костянтин Георгійович щедро ділиться із своїми учнями (так керівник називає молодших колег). Питаю, чи нема проблем із довірою в колективі до молодих фахівців, бо насправді серед керівного складу RDS їх переважна більшість.
– Вони все “на льоту хватають”. Слухають старших. І у них так само хороша освіта – це головне. Вони не лінуються вчитися, не лінуються використовувати свої знання. Ми не маємо права помилятися у своїй професії, бо це може коштувати навіть життя. Усі це розуміють.
– І немає цього бар’єру між вами в розумінні якихось професійних речей? У вас різні школи…
– Школи різні, а мета одна – будувати. Тому прислухаємося і вчимося один в одного. Я ще поки вчу їх більше (сміється)…
– Зазвичай, хороших керівників поважають, але іноді й бояться… Ви суворий?
– Добрий, але вимогливий. Якщо хтось в колективі вчинив негарно, і я про це дізнаюся, то він буде наказаний. Навіть якщо це близька мені людина… Тим паче, якщо це близька мені людина може таке вчинити, то що говорити про інших? Але прошу не багато – бути людяними…
– Тому вас називають в колективі “дедушкой”?
– Бо я уже старий, тому для них я “дедушка” (сміється)
– Ні, це ж не про вік. Точніше не зовсім про вік. Для багатьох ви стали більше, аніж просто наставником і, можливо, навіть рідною людиною.
– Ми всі одна сім‘я. І це не просто красиві слова. Це йде не лише від мене: я вчу підтримувати, страхувати один одного… Тим часом знаю, що можу довіряти і вони на місцях без мене розберуться: хтось комусь допоможе, хтось когось замінить… Це все елементарні речі. І всі їх переймають.
До слова, серед усіх людських чеснот Костянтин Георгійович на перше місце ставить чесність. Розповідаючи про суто робочі питання, керівник може промовитися про особистісні речі і не приховує хвилювання: хтось, на жаль, хворіє, тому треба підтримати-допомогти з одужанням, знає чи не всіх членів родин найближчих колег, тому завжди розпитає як справи у батьків, як ростуть діти… Йому не байдуже все. У 2005-му, коли починалася історія тоді ще малої компанії RDS, Костянтин Кіосе разом із співзасновниками Юрієм Шумахером та Євгеном Коноваловим обирали команду, починаючи від охоронця і завершуючи інженерами. Тоді це були перші кілометри київської траси, сім дорожніх котків, всього лише десятки людей в колективі, один невеликий завод. Так, крок за кроком, завдяки суто спільним виваженим рішенням і професіоналізму кожного група дорожньо-будівельних компаній RDS зараз має 15 сучасних асфальтобетонних заводів, величезні виробничі бази по країні, лабораторії контролю якості виробництва, сучасне обладнання і понад тисячу одиниць дорожньої техніки, а сам колектив станом на зараз налічує 3 тис. співробітників!
– RDS – успішна компанія?
– Так, безперечно. І від конкурентів ми відрізняємося тим, що даємо якість. А якість йде лише від професіоналів.
– А самі ви – успішна людина?
– Та не знаю..
– А щасливі?
– Так, у мене прекрасна сім’я: дружина, діти, онуки…
– Цього більш ніж достатньо для щастя…
– Так.
Зачепивши тему сім’ї, родинних історій, у такого вимогливого керівника однієї із найбільших дорожньо-будівельних компаній в Україні суворість зникає… Костянтин Георгійович з гарячими очима розповідає про прекрасні стосунки із дружиною, ділиться успіхами старшого сина, доньки і з гордістю згадує про досягнення онуків. Так, думаю, це воно: тут він дійсно щасливий! І в цей момент помічаю саме ті риси, про які неодноразово чула від своїх колег: то чому ж Костянтина Георгійовича називають в колективі “дедушкой, який завжди допоможе”? Бо йдеться про непідробну щиріть і щедрість людської душі. Без фальшу. І нехай так буде завжди!
З Днем народження, дорогий Костянтине Георгійовичу!
Многая літа!
Підготувала Аліна Оніка
